Надія Адаменко: Критичне мислення – це вміння стати в позицію іншого

Критичне мислення важливе не лише для розвитку окремої особистості, а й держави загалом. Кричне мислення можливе, коли людина може стати в позицію іншого та зрозуміти його. Саме коли ми виходимо з свого особистісного комфорту, починається формування спільноти. І важливо, щоб це формування спільноти розпочиналося в дитинстві. Саме тому важливо, щоб в дошкільному та шкільному віці діти отримували навики критичного мислення. Критичне мислення – це не окрема дисципліна, а метод, який дозволяє переосмислювати знання, які отримує дитина при вивченні різних предметів. Яка роль в цьому філософії?

Про це говорили з Надією Адаменко, кандидатом філософських наук, керівником Школи мислення і комунікацій Praxis


В текстовому варіанті інтерв’ю пропонуємо цікаві моменти, які прозвучали в програмі “Наша освіта” , яка виходить на Світлому Радіо “Еммануїл” у партнерстві з Несторівським центром, до студії запрошують гостей для розмови про освіту, про її сутність, тенденції та головні виклики в освітній сфері в Україні та в світі. Провів інтерв’ю директор Несторівського центру, доктор філософських наук Віталій Хромець. 

– Але на самому початку хочу від вас почути, а що ж таке Школа мислення і комунікацій PRAXIS? 

– Із задоволенням розповім, тому що це те, чим я живу останніх уже 2 роки, чим натхненна, чим захоплена і можу про це говорити довго без перерви, навіть на чашку кави. Цій ідеї вже майже 10 років, відколи я почала працювати викладачем у Національному педагогічному університеті імені М.П Драгоманова. Там мені довелося читати курс «Методики викладання філософії», тому що це, на той час, був єдиний факультет, який мав своєю такою візитівкою підготовку вчителя. Але, що таке вчитель філософських дисциплін? Це було трохи незрозуміло, особливо мені, випускнику класичного філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка. І от готуючись до занять, готуючи програми для студентів, я натрапила, тоді ще в дуже слабкій і повільній інтернет мережі, на таку тезу як «філософія для дітей». І виявилось, що це цілий світ, що це мережа, яка охоплює більше ніж 60 країн світу, про це говорять всі континенти, цього навчають на всіх континентах, є в країнах центри, яким більше 30 років! Юнеско про це говорить, і звісно, з того часу, чим більше я вивчала це питання, чим більше я проговорювала це на лекціях і дискутувала із студентами, тим більше з’являлася стійка ідея: «а можливо колись виникне така можливість мати таку школу і працювати саме з розвитком мисленнєвих навичок». Тому що філософія для дітей, це саме розвиток критичного і креативного мислення, а не академічної філософії як такої. От фактично 10 років я над цим працювала, звісно не самостійно, були ті хто допомагали, хто надихали. І одним із них став Оксен Лісовий, директор Національного центру «Мала академія наук України», який певний час підтримував цей рух популяризації філософської освіти і науки. Це було 5 років тому, коли ми провели першу олімпіаду з філософії для школярів. Але ось така наша така співпраця вилилася в ідею створення окремої локації, такого місця і простору, де могли би збиратися в позашкільній  освіті діти віком від 7 до 17 років для того, щоб розвивати своє мислення і комунікацію, тому Школа мислення і комунікацій PRAXIS. Я б хотіла уточнити, що я не є директором, я не є керівником, ми спільнота людей з філософською базовою освітою, які це питання проговорили в той час, коли ми формували концепцію і місію цієї школи, цього простору, і ми назвали себе медійниками, фасилітаторами, наставниками з розвитку мислення, які equiv (рівноцінні) як і в організації, менеджеруванні, так і в провадженні курсів і роботі з дітьми. Отже, ми така спільнота людей, які роблять цю школу. 

– Звичайно, що при формуванні критичного мислення важливий цей горизонтальний контекст, горизонтальна комунікація, де немає кращих, вищих, головніших. Однак, я точно можу сказати, що якщо Ви не директор і керівник, то Ви лідер, або, як кажуть зараз, лідерка цього проекту. 

– Можливо… 

– Так чи інакше це має бути людина, яка це зорганізує, запалить інших і буде провадити, розвивати це. Відразу хочу запитати, крім цього проекту, самої школи, де діти навчаються кожного тижня з певною періодичністю в Києві на базі Малої академії наук, Ви ще проводите літні школи, і власне Ви з неї повернулися. Ми з Вами йшли і Ви ділилися досвідом, переживаннями. Навіщо, окрім навчання протягом року, такі літні заходи? 

– По-перше, у нас вибудувана концепція, як ми проводимо курси в школі. Це трошки англомовні програми, але це  Selfie-Praxis, Self-Praxis і Dialogue-Praxis. Selfie – це коли учасник цих курсів фактично дивиться у зеркало і робить ці перші кроки у рефлексії саме критичності (це якраз тема, про яку ми говоримо), в креативності, в розуміння себе. Потім Self-Praxis – це вже середня школа, це коли ми дійсно працюємо з логікою, працюємо з розвитком розумінь і світосприйняття «я і навколишній світ», природи, передовсім. Далі, Dialogue-Praxis, коли учасник наших курсів, як правило це підлітки, старшокласники, вони готові до комунікації. Фактично це є програма філософії для дітей, хоча я не можу сказати, що це є в оригіналі автори, які створювали її, такі як Метью Ліпман, Ана Шарп і інші, але це таке наближення, спроба як це відтворити. І можливо з часом нам вдасться підготувати Self-Praxis і Dialogue-Praxis ось те покоління, які вже на 100% готові комунікувати, мислити сильно та аргументовано, але поки що ми тільки почали в перших-других класах працювати, але ми вирішили запрошувати в будь-якому випадку підлітків у табори. І це ми повернулися з 3-го такого табору, 1-й табір був минулого літа на Синевирі в Карпатах, 2-й табір був на базі Малої академії наук в Пущі-Водиці «МАНЛАБ», і 3-й табір, ось цей з якого ми щойно буквально повернулися, це табір на Черемоші. Дуже цікаве місце, природа Карпат, де сходяться 2 річки чорного і білого Черемошiв і утворюється ріка Черемош. Якраз в усті цієї ріки, і саме в тій точці, де знаходився цей знак, була наша садиба, де ми, не тільки мали можливість мислити, комунікувати, розвивати нашу логіку… тематикою цього табору, а вона щоразу різна, була «Література». Завчасно ми запропонували прочитати 5 книг, це художні книги, як «Маленький принц», так і «Острів скарбів», «Король Мацюсь», або навіть трошки старша книга, 16 +, Хакслі «О який дивний новий світ». Ми мислили, комунікували над певними проблемами, уривками з цих текстів на практичних заняттях. Але крім того були лекційні заняття, де ми говорили, хто такий автор, про «смерть автора», такі суто філософські складні постмодерні речі, «чи є бібліотека кладовищем, чи це навпаки живий організм?» Діти дуже живо на це все реагували, але чому ми обираємо  виїзні табори на 10 днів? Тому що ми маємо можливість 10 днів утворити справжню спільноту, яка не тільки мислить і комунікує, але яка може організувати своє дозвілля разом, яка може організувати спортляндію разом, яка знає як вийти на вершину гори або хоча б навіть полонини у 1300 м, і при цьому, якщо хтось не може вже йти, навіть готовий пустити сльозу і зупинитися, інші подають руку і разом піднімаються… Я вважаю, що точки, коли ми виходимо з свого особистісного комфорту, починається формування спільноти, яку ми сьогодні дуже потребуємо серед дітей. 

– Цікаво, що Ви кілька разів повторили «філософія для дітей», «критичне мислення», «комунікація», «спільнота», я думаю, що для наших радіослухачів, коли ми говоримо про філософію, чуємо про філософію, виникає думка, що це неймовірно далека теорія, а з іншої сторони, ми говоримо, що коли ми вживаємо поняття «філософія для дітей», ми в 1-у чергу говоримо про формування критичного мислення і ми знову згадуємо це слово «критичне» від слова «критикувати», і вона складається враження, що ми маємо критикувати, а критикувати, це тоді, коли тих кого ми критикуємо – це не завжди їм приємно. Так от, розставте акценти у цих поняття для того, щоб наші радіослухачі не заплуталася.

Надія Адаменко

– Тут звісно потрібно розставити акценти, розібратися в поняттях для того щоб все стало на свої місця. Я дуже люблю повторювати, що моїм улюбленим філософом є Френсіс Бекон і його «примари» розуму. І одна із його таких «примар», яких варто позбутися, це розібратися в поняттях перед тим, як говорити про щось. Я розпочну з того, що тема нашого ефіру, наскільки я пам’ятаю, це «Освіта і критичне мислення», а те про що ми говорили щойно, в межах школи, роботи з дітьми і в принципі чим займається вчитель, викладач — це навчання. Освіта — це, як я розумію, організована програма навчання, а навчання – це вже те, де ми формуємо навики і розуміння. Я б хотіла якраз, щоб потім розповісти про філософію для дітей, про критичне мислення, розділити трошки на «по-перше» і на «по-друге». Якщо говорити про перше, про освіту, як про заявлену тему, як організована програма, і не важливо чи це програма формальної чи неформальної освіти, і інших, то у будь-якому випадку, це певна стратегія, це документи, це законодавство, це стандарти. І давайте розпочнемо, спершу у нас був прийнятий закон «Про вищу освіту», а потім закон «Про освіту» в цілому. Я думаю, що для всіх цікаво його відкрити і почитати, це є обов’язок громадянина, а особливо тих, хто навчається, хто має відношення до освіти, а, мабуть, немає таких, хто не має ніякого відношення. Ми можемо у законі України «Про вищу освіту» зустріти таких два поняття «результати навчання» та «компетентності». Результати навчання — це те, що студенти мають з допомогою викладачів, лекторів отримати такі фахові професійні знання із своєї спеціальності, як правило вони точно вимірюванні на іспитах, у формі запитань, тестів чи контрольних робіт. А от з компетентностями уже складніше. Працюючи довгий час на адміністративній посаді, і маючи стосунок до того, як готують викладачі програми, помітила, що це складно для викладачів розібратися з тими компетентностями: вимірювальні вони чи ні? Як їх вмонтувати в ці результати навчання? І зрештою, як формулювати свої стандарти, поки що на правах академічної автономії, тому що тільки зараз почали фактично інтенсивно прийматися на рівні держави ці стандарти із спеціальностей. Якщо ми візьмемо у законодавстві ці компетентності, то це такі комбіновані навички, і в тому числі навички способу мислення. Там не зазначається, що ми конкретно маєм розвивати у студентів критичне мислення, ми маємо формувати різні способи мислення, а їх є, як ми знаєм, дуже багато. Бо є мислення повсякденне, є мислення теоретичне, є мислення критичне, є мислення емпатійне, і так далі. Це щодо університетської освіти, але я думаю, що більшість слухачів, це ті кого цікавить нова українська школа, і щось більше про середню освіту. Чесно кажучи, все більше працюючи з дітьми у такому науковому, не хочу сказати «експерименті», тому що дітьми і в освіті експерименти недоречні, але я спостерігаю за ними, і мені цікаво, як це відбувається у системі середньої, початкової і старшої школи. Так от, відкриємо тепер закон України «Про освіту» в цілому, і ми побачимо там статтю 12-у, яка дуже чітко нам говорить про мету освіти, де написано, що це «всебічно розвинена особистість», далі пропускає не цитую, «яка має ряд ключових компетентностей». Які це ключові компетентності? Це математична компетентність, природо-географічна компетентність, технології, техніка, це володіння державною мовою, володіння рідною, якщо вона відміна від державної, та іноземною мовами, це громадянська компетентність та багато інших. І потім такий абзацу дуже чіткий, який нам говорить, що «наскрізною для цих всіх ключових компетентностей є саме вміння читати, аргументовано пояснювати свою точку зору, висловлювати свою позицію, працювати в команді, мислити критично». Ось цей пункт наскрізної компетентності перебігає в усі стандарти, які формуються на базі цього закону України «Про освіту». Я знайома, із стандартом початкової світи дуже добре, інших поки немає. Колись я мала нагоду разом із колегою Вікторією Кришмарел певний час попрацювати над Стратегією розвитку громадянської освіти до 22-го року. І ми кілька разів були на засіданнях, і нас запросили відповідати за цю наскрізну лінію критичного мислення. У нас було дуже багато дискусій, переговорів, як це має відбуватися. Щодо інших знань, що має бути, якихось особливих суперечностей не було, а от розуміння критичного мислення виявилося в усіх різним. Ще тоді ми зрозуміли з Вікторією, що тут потрібно і самому розібратись, але і вчителі, і викладачі сьогодні мають такий великий виклик, щоб розібратися з цими поняттями критичного і інших типів мислення. Але на законодавстві, в освіті все добре, тобто немає такого документу, який наразі є чинний й актуальний, де би було відсутнє словосполучення «критичне мислення», судження про те, що воно є важливе, тобто задекларовано ось цю важливу складову світу. 

– А чому так важливо перехід до формування і культивування критичного мислення аж настільки, що це закласти в інтегральну наскрізну компетентність? Зараз тільки лінивий не критикує сучасну школу, а вона виконувала у свій час свої функції, а насправді вона була орієнтована на «завчити і відтворити». Людина освічена – це людина з великим багажем знань, але, з іншої сторони, ми зараз говоримо про те, що це знання є теоретичним, це знання є непрактичним, і часто критичне мислення пов’язують з практичним мисленням, або з виходом на практику, і у назві Вашої школи є слово «PRAXIS». Як взагалі встановлюється перехід, коли ми говоримо про критичне мислення, від теорії до практики? 

– Питання цікаве, я не вважаю його простим, тому не хотіла говорити авторитарно, і для слухачів відразу скажу, що це суб’єктивна точка зору, чому так сталось, що сьогодні такими брендовими у законодавстві, всіх документах є слова «критичне мислення» і  інші, наприклад, «креативне мислення». Ми зрозуміли, що критичне мислення, це одна із наскрізних компетентностей, яка закладена в освіті, в програмі на законодавчому рівні. І тепер важливо зрозуміти для всіх, що з цим робити. Тобто, як навчати критичного мислення? Щоб навчати критичному мислення, то той, хто намагається це робити має для себе поставити питання: «що таке критичне мислення?». Мені дуже цікаво завжди говорити про те, «як навчати критичному мисленню?». Власне це найцікавіше і найскладніше, але «що?» це теж дуже важливо. І от якби ваше питання стосувалося, чому в нас так попередня освіта була орієнтована на «що?», а зараз на ці компетентності. Так от, я не зустрічала універсального визначення, що таке критичне мислення, так само ви не знайдете універсального визначення, що таке креативне мислення. Тому що є автори, які в певний час намагалися це дефініціювати, пояснити. Як філософ я скажу, а чому із Сократом ми не можемо говорити про критичне мислення, чи не «Діалоги Платона» є яскравим прикладом критичності думки, але все ж таки, чому сьогодні так в документах? Мабуть, все таки, як термін «критичне мислення» відноситься до прагматичної моделі освіти, американського прагматизму 19-го століття, коли в Сполучених Штатах відбувалась реформа освіти, тоді з’явився цей термін важливості критичного, рефлексивного мислення. Чому? Тому що відбулася орієнтація на 

а. автономію учня;

б. самостійність здобуття знань;

в. громадянськість (демократизм). 

Ось ці 3 речі, я мабуть визначу, такими, що стимулювали західну освіту, поки нас були тут свої причини в історії, а зараз у зв’язку з процесами демократизації, з розвитком громадянської освіти, і в тому, що ми маємо формуватися як така громадянська спільнота, ми маємо мати чітке розуміння автономного себе, автономного «я», своїх чітких правил і обов’язки. Тобто, те що визначає цю політичну свободу. 

І тільки така людина може брати на себе відповідальність за себе, зокрема, за країну, за сім’ю. 

– Для того щоб бути стійким громадянином, і мати можливість пояснити, не тільки декларувати, але й пояснити «чому я люблю?», і зрештою «чим я готовий пожертвувати, що зробити для своєї країни?», ось тут працює критичне мислення. Що таке критичне мислення? Я не хотіла, щоб це виглядало як пропаганда якогось американізму, але це теорія, яка є, і насправді в нас це теж зрозумілі речі, але, все ж таки, у Дьюї ми знаходимо, що критичне мислення – це коли порушується певний набір або потік в якому зручно жити людині, в якому вона пливе і людина зупиняється, ставить ось це питання «Чому?» і намагається вибудувати ось ту ниточку, лінію причинно-наслідковості, тобто бути критичним до певних фактів з цього потоку, в якому вона пливе, до досвіду, до очікувань. І це не так просто, легше просто плисти за потоком, але зупинитися і поставити це важливе питання «Чому?»  аргументувати собі «Чому?», знайти достатню кількість цих аргументів – це вже складно. Тому що критичне мислення неминуче пов’язане з відчуттям цієї тривоги, можливо деякої розгубленості, іноді ці люди виглядають диваками, як молодь каже: «не заморочуйся, навіщо ти це робиш?» Але саме так відбувається поява процесу критичного мислення. І я хочу наголосити, що це процес. Я згадаю філософа Аврелія Августина, у якого є теорія про поняття часу, розуміння часу. І він пояснює час як лінійність, як минуле, теперішнє і майбутнє. Я завжди дуже люблю із студентами особливо малювати це на дошці і запитувати: «що таке минуле?», «що таке майбутнє?», «що таке теперішнє?. І це може займати велику таку частину нашого заняття, але для них це виглядає не просто як якась гра, вгадування, а дійсно пошук ось цього сенсу. Дуже часто вони люблять фотографувати все, відео знімати на смартфон, а я кажу: «невже Вам не відоме таке слово як memrise, тобто «пам’ять», фото, або як вони кажуть «фоточки». Так от, минуле це пам’ять, майбутнє, зрозуміло, Аврелій Августин каже, що це наші очікування, які відповідно, в контексті його філософії теж очевидні. А от з теперішнім все складніше. Як вловити це теперішнє? Що це? І зрештою ми кажемо, що це якась мить, але дуже уважна мить між минулим і майбутнім. Для мене це дуже гарне розуміння критичного мислення, це таке як процес. Критичне мислення – це мить між минулим нашим досвідом і між тим ще невизначеним, але прогнозованим майбутнім, і цей процес рухається. Не можна, наприклад, поставити собі питання, зайнятися дослідженням тематики, наприклад, «що таке щастя?» 10 років тому і 10 років підряд до сьогоднішнього дня казати: «я знаю, що таке щастя, тому що я 10 років тому визначив». Тому що сама складність процесу розуміння, тому що звісно з пропозиційними знаннями значно простіше, якщо ти знаєш закони Ньютона, якщо ти знаєш, що таке теорія Дарвіна з біології, якщо ти знаєш як з математики розв’язати задачі використовуючи теорему Піфагора, то ти можеш це як алгоритм використовувати і начебто розуміти, що в тебе є ці знання. Але, якщо ти хочеш помислити критично, то будь готовим робити це постійно, і повертатися до одних і тих же питань. Але з одного боку, можна впасти в таку крайність, бути постійним скептиком, не находити точку опори. А з іншого боку, якщо не бути критичним, то можна впасти в будь-яку фантазію, в жодному разі не креативність чи творчість, а в якусь легендарність, казковість, яка, знову ж таки, не дасть тобі точки опори, тому важливо знаходити баланс, балансувати. І от міра цього балансу є якраз міра відповідальності, етичної, громадянської і інших вимірів. І от якщо учитель, педагог, викладач сам для себе знаходить таку міру, я вважаю, що він, готовий працювати у розвитку наскрізних компетентностей. Філософи знають, що Кант написав «Критику чистого/практичного розуму» , «Критика здатності судження» – це основні його праці, але навряд чи Кант хотів критикувати когось, мабуть він задався основними питаннями, які хотів дослідити, які хотів проаналізувати, які хотів вивчити, а саме «як можлива людина?», «Хто така людина?» І йому довелося фактично здійснити таке дослідження розуму людини. Тому критика, критичне мислення це в жодному разі не апеляція до критики когось чи чогось, в розумінні давати особистісне, суб’єктивне судження, а навпаки, це пошук максимально наскільки це можливо об’єктивних суджень і тверджень того чи іншого явища, факту, причини і так далі.

Наприклад, коли  в школі учні читають на уроках української чи зарубіжної літератури тексти, великі тексти, програма сьогодні дуже насичений і інколи діти досить стомлюється і навіть щось пропускають. Хто намагається «йти нога в ногу», то неминуче зустрічається з тим, що десь треба якусь критику підчитати, десь щось у скороченому вигляді підчитати, щоб встигнути за цією програмою. І от дуже багато текстів вони апелюють до поняття «щастя», я вже згадувала це. Що таке щастя? Я іноді дітей запитую: «що таке щастя?» І вони мені мають написати пару речень, зазвичай вони починають цей текст: «щастя це найбільше задоволення для людини, всі бажають щастя один одному, діти батькам, батьки дітям…» і цього достатньо, щоб з ними поговорити: «Точно? На 100%? Усі-усі вважають щастя — це бути задоволеним?» Так, звичайно, і вони апелюють далі до літератури, до уривків, що якраз щастя в такому розумінні – бути задоволеним. Але щастя це ще не тільки прагнення як на мене до задоволення, але й до самовизначення. Я наприклад щаслива, що я, використовуючи термін Сковороди «сродна праця», що я займаюся тим, що мені подобається, що я маю можливість у цьому самореалізовуватися. Але чи це завжди це щастя у розумінні задоволення? Чи завжди той процес, яким я займаюся, є насиченим тільки позитивом, чи не криється за цим багато викликів і дуже багато різних загроз, емоційних, і душевних, і фізичних для того, щоб це реалізувати? Але це шлях, який ти обираєш. Тобто іноді бувають моменти, коли ти опускаєш руки і кажеш, що «я вже не можу, я не буду, я здаюсь», але це теж момент щастя. І варто цю сторону побачити, адже воно складає в цілому тебе, як задоволення, так і самореалізацію. Хочеш бути щасливим – доклади зусиль. Щоб діти краще зрозуміли це, ми читаємо невеличкий текст присвячений логіці і там хлопчик робить відкриття, що «всі огірки овочі, але не всі овочі огірки». І далі ми кажемо: «Ви розумієте це і є момент, точка критичного мислення? Що значить не всі овочі огірки? Це значить, що існують інші овочі.» Потім вони роблять інші вправи, і для вчителя, педагога важливо, щоб діти зрозуміли, що вони тренують роботу з поняттями, судженнями, роблять логічні вправи, що це так само важливо, як і прочитати літературний текст, це так само важливо як вивчити час в іноземній мови, там Present чи Future. Я завжди у своїй практиці кажу, що «ми зараз потренуємо нашу логіку, ми потренуємо наше мислення, ми цю вправу зробимо кілька разів». Кожен намагається по 5 речень поміркувати, Ось у цій студії є приклад, що усі стільці – меблі, але не всі меблі стільці, що ми ще можемо сказати? Віталій Леонідович, можете мені допомогти один такий приклад у цій студії? 

– Можна так само сказати про стакан, що стакан це посуд, але не весь посуд стакани. 

– І ви знаєте, що ця гра стає захопливою, це дійсно вправа, яка стає елементом гри, і забирає трохи часу, але це як відкриття, це дуже сильно і цікаво до певного моменту. До якого? До того, коли наступного разу ми не прочитаємо, що жоден лев не є орлом і жоден орел не є левом. І вони навчаються працювати із цими «жоден», «кожен», «всі», і починають надзвичайно обережно, критично підходити саме до цих слів, а мова важлива. І коли наступний раз, спроба номер 2, прошу написати, що таке щастя, то вони дуже обережно пишуть, що «всі люди є щасливими, коли вони задоволені», вони кажуть «деякі люди є щасливі у таких то моментах». 

– Надія Богданівна, ви тут пішли взагалі дуже далеко у вашій роботі, ви можете говорити про здобутки, результати, а я хочу нагадати захід, Ви сказали про перший, другий і третій табір, був ще нульовий табір, який ми організовували разом з Вами. І я згадую, коли ви працювали з учнями 10-11 класів, чесно кажучи, кажу, що підслухав, Ви сиділи у відкритій альтанці, і це був останній день, і один хлопчина десятого класу, коли ви сказали: «Поділіться своїми враженнями від того, що було..» Ви тоді вже вчили їх критичному мисленню. І він сказав те, що мене вразило, це якраз була для мене драматична ситуація, коли він сказав: «Дуже дивно, мені вже 16 років, і це вперше за моє життя, коли мене а. запитали мою думку; б. Її вислухали; в. Її оцінили, як позитивну.» Для мене це було певним чином вироком для нашої системи освіти, це був 2011-2012 рік, це ще до цих ініціатив Нової школи, зараз зрозуміло, що Ви із таким натхненням розповідаєте про ваші успіхи, але хотів би ще запитати, от перед мною  2 книги, ви тут співавтор, я хотів би запитати, чому недостатньо класики Метью Ліпмана, чому потрібно для українського контексту літературу для критичного мислення? 

– Знову повернуся все-таки до хлопчика, я не пам’ятаю, дякую що нагадали, тому що насправді ось тут важливо пояснити. Я дуже часто зустрічаюся із педагогами, можливо навіть і частіше я зустрічаюся за педагогами ніж з учнями, тому що ще досі як теоретик більше намагаються досліджувати різні методики, щоб передавати вчителям. Так, мені боляче, що не є вже аж така велика аудиторія, як можна тільки уявити, але я не прагну, і не прагнула такого поширення, як сьогодні рухів EdCamp чи «Освіторії», я з надзвичайною повагою ставлюся до цих рухів, це дуже круто, те що вони роблять і це мабуть такі місця, де вони знаходять собі вчителів, де вони можуть собі дозволити відчути себе вільним педагогами, які натхненно вбирають в себе все, що тільки можна почути. Я знаю дуже багатьох цих «білих ворон» з руху EdCamp і з «Освіторії»,  інших рухів, які дуже натхненні. Але, чомусь так сталося, я більше працюю з тими, хто знаходиться на своїй локації, своїй школі, і яким не так часто вдається виїжджати в ось такі місця, з різних абсолютно причин, або часто хтось зустрівся і ми запросили на локацію чи на якийсь тренінг. Як і серед дітей, так і серед громадян є такі інтроверти, а є екстраверти. Мені чомусь більше трапляться працювати з такою більш інтровертною аудиторією, яка собі тихо робить свою роботу, і це різні регіони України. Я хочу сказати одне, я надзвичайно ціную працю кожного педагога сьогодні, незважаючи на те, який у нього досвід, радянський чи сучасний, це колосальна праця в тих умовах, які нас зараз є. Особливо, коли я почала практикувати це у звичайній школі. І біда не в тому, що там щось застаріле, чи вони щось не знають чи не читають – все вони знають, все вони читають, вони мають практику таку, що мені особисто ще багато в чому потрібно вчитися. Але проблема в тому, що «що таке критичне мислення? І як це робити?» у нас не розроблено. Це дійсно певні окремі методики, їх треба відкрити для наших педагогів, і їх потрібно пояснити, що якщо ти вивчив і імпонує тобі одна методика, то і результат буде один. Це як на кшталт, є дуже багато різних шкіл, які навчають англійської мови, напириклад, Oxford school, English Prime, Green Forest , і кожна з них каже що, «ми маємо свою родзинку, ми маєм свою методику». Я часто ходжу на такі курси, щоб підтримувати мову, особливо комунікативні навички. Востаннє я була на курсах English Prime, у них абсолютно все побудовано на комунікації, у них абсолютно немає підручників, тільки розмова і вчитель, розмова і інший партнер по класу. Мені це дуже імпонувало, тому що я дійсно безперестанку дві-три години говорила, з помилками чи без, інколи ми один одного виправляли, на різні теми, і я відчула, що мій багаж словнику таки поповнюється. От з критичним мисленням так само: є певні конкретні методики, потрібно їх знати і окремо опанувати. Що відбувається в нас? У нас зараз перенасичення освітніми подіями, кожен хоче презентувати якийсь тренінг, вчителі, які зацікавлені в цьому бігають від однієї події до іншої, і в результаті вони не розуміють, що роблять ведмежу послугу собі і дітям. Тому що вони, як я на тренінгах кажу, такий концертний термін «капуснік роблять», тобто нанизують там елемент уроку, там елемент методики, а результати? Хто буде оцінювати розвиток критичного мислення? Також звертаю увагу педагогів передусім, що існують окремі техніки, методики, вправляння під конкретними авторствами, які закладають туди місію, теорію, що це таке і як діяти, як готувати уроки, і скільки часу цим конкретно треба займатися, щоб отримати результат. І у філософії для дітей це є одна із дуже багатьох методик як це робиться. Тобто є кроки як будується урок, є теорія, є посібники для вчителів, є книжечки для дітей та не завжди ці книжечки для дітей підходять, тому що є свої нюанси. І тому якщо я знаю цю методику розвитку мисленнєвих навичок, яка працює як баланс пошуку еквілібріуму критичного, креативного і емпатійного мислення в цьому якраз і фішка Метью Ліпмана і його співавторів – балансування цих трьох типів мислення. Не можна навчати окремо критичного мислення, це може бути як елемент уроку, але результат методики тоді, коли дитина мислить критично, креативно, але основне емпатійно один до одного, чує один одного, чутлива до думки один одного. 

Відкрийте підручник за третій клас, тему «я – людина». Чомусь автори стандарту і підручників для того, щоб пояснити тему «я – людина» вибрали таке пояснення для дитини третього класу:  «Чим вона відрізняється від тварини?» – це мовлення, мислення і праця. Я прочитала і хочу цей урок спробувати якось провести, але ще до того, ми створили з мистецтвознавцем Оксаною Вершиловою, в межах культурного проекту, книгу «Розвиток когнітивних здібностей через мистецтво», і тут ми теж пропонуємо говорити про людину і також про тварину. Але не про те, що людина більш гідна, бо вона відрізняється через мову, мислення і працю, а намагатися запитувати «хто така тварина?» І ми пропонуємо не просто подивитися очима людини як вона вміщує тварину у ландшафті, а навпаки, заглянути в очі цій тварині. Зокрема це Франц Марк «Собака, що лежить на снігу», це його конкретно собака, щоб показати наскільки гармонійним є світ, наскільки тварина, зокрема, собака вписана в цей світ. І як цікаво дітям міркувати і запитувати цю тварину, говорити про людину і її гідність, але поруч з твариною, коли майже кожен третьокласник хоче мати вдома собаку або кішку. Тому критичне мислення – це вміння стати в позицію іншого, якщо б я спробувала стати в позицію вчителя, і якщо б я проводила у третьому класі цей перший урок «Хто є людина?», про її гідність, то я б почитала програму стандарту, і сказала: «Точно? Чи це так? А як можна по-іншому провести це заняття і поміркувати про цю потребу гармонійного, мирного, світлого співіснування у природі в цілому як людини, так і всіх інших.


Варіан Н3 білий PNG

Україна, Київ
+З80 44 228 94 17
info@nestor.center

Ми хочемо бути “точкою збірки” для спільнодії в перетворенні української освіти на унікальний успішний світовий приклад.

Nestor Center © 2019